Відчай, плутанина, страх і цинізм — саме такою постає російська армія у записах з особистого щоденника офіцера 56-го десантно-штурмового полку РФ. Українські військові захопили цей документ після боїв на Миколаївщині, відкривши для світу щиру хроніку хаосу, брехні та розпачу в рядах окупантів у лютому 2022 року.
Знахідка в розбитій техніці
Щоденник, знайдений у знищеній російській машині бійцями 28-ї окремої механізованої бригади, належить заступнику командира батальйону з військово-політичної роботи. Його автор, ідейний “путініст” близько сорока років, без жодних сумнівів називає вторгнення війною, а не “спецоперацією”.
“Цей щоденник — портрет справжнього ворога. Він іде, бо впевнений у своїй правоті. Але від нього залишився лише пошматований папір”, — зазначає капітан Сергій Гуцалюк, старший офіцер відділення моральної підтримки ОК “Південь”.
Записи стартують ще до офіційного нападу. 19 лютого офіцер фіксує підготовку: зобов’язують мати російські прапори й знамена, жартують про “марш до Берліна”. 23 лютого він отримує карти Херсона та Миколаєва — цілі визначено. Через кілька годин починається рейд — захоплення мостів через Дніпро й очікування основних сил.
В ніч із 24 на 25 лютого у росіян трапляється справжня катастрофа — “дружній вогонь” через відсутність зв’язку:
“Ми розху*рили своїх… Холодок по спині… В темряві не зрозуміти, по нам ведуть вогонь і їдуть КАМАЗи”.
Офіцер зізнається: українці організували вдалі засідки, обстріли здаються пеклом. У нічних записах з’являється страх, який він, утім, маскує зверхністю й зневажливими словами.
26 лютого картина стає геть невтішною: розгубленість, деморалізація, поранені, загиблі. Піхотинці йдуть вперед пішки, без зброї, намагаються зупинити колону жестами. Останній штрих — офіцер знаходить збитий російський гелікоптер, поряд — поранений пілот, але допомоги немає, зв’язок втрачено. Пораненого просто відтягують на узбіччя. Далі щоденник обривається.
“Думали, пиз*ець нам”, — пише автор про той день.
Для істориків і слідчих такий документ — справжня золота жила. Він не залишає сумнівів у заздалегідь спланованій агресії та демонструє моральний стан ворога. Зі слів Сергія Гуцалюка, ці сторінки стануть доказами для майбутніх трибуналів і вже поповнили колекцію Віртуального музею ОК “Південь”.
Музей поповнюється експонатами прямо з передової: від офіцерських планшеток до пачок російських рублів, від ножів до особистих книжок “юнармійців”. Кожна річ має свою історію й додає пазл до загальної картини війни.
“Це не просто колекція. Це речові докази геноциду, агресії та спроби стерти українську ідентичність. Ми збираємо їх, щоб показати: кожна деталь — це сторінка історії нашої перемоги”, — наголошує Гуцалюк.
Завдяки цим документам кожен українець може побачити справжнє обличчя ворога — і зрозуміти, якою ціною виборюється свобода на Півдні та Сході країни.
