Геннадій Мельниченко, пенсіонер із міста Роздільна на Одещині, вже більше двох десятиліть звертається до місцевої влади з проханням надати йому нове житло. Нині чоловік живе разом із дружиною у будинку, який отримав ще у 1998 році як працівник залізниці. Проте умови життя, за словами Геннадія, стають усе гіршими та становлять реальну загрозу для здоров’я і життя.
Стара хата знаходиться біля залізничної колії, позбавлена водопостачання та сусідів. З роками, розповідає чоловік, стіни та стеля вкрилися тріщинами через постійний гуркіт потягів, а кожна спроба провести ремонт виявляється марною. “Навіть цемент не тримає. Я зацементував – воно все упало. Дощ йде – воно все сюди затікає, бо воно все гниле”, – показує свою оселю пенсіонер.
Подружжя Мельниченків мешкає в ізоляції: поряд немає жодної іншої родини, а добиратися до центру Роздільної, особливо взимку, стає справжнім випробуванням. Дружина Геннадія має психічне захворювання, і залишати будинок без допомоги дуже важко. “Тут нема води. Тут вмитися нема чим. Як тут можна жити?” – обурюється чоловік.
Геннадій неодноразово звертався до міської ради з проханням переселити його до іншого житла, але щоразу отримує лише формальні відмови. За його словами, питання про забезпечення житлом постійно відкладається, а вся відповідальність перекладається на інші органи. “Мене просто запхали в Степанівку”, – скаржиться пенсіонер, маючи на увазі, що тепер його звернення розглядають вже в іншій адміністративній одиниці.
Чоловік вважає, що проблему має вирішувати спеціальна комісія, яка могла б оглянути стан житла і скласти відповідний акт, на підставі якого шукати рішення на рівні громади чи області. Якщо ж реакції влади не буде, Геннадій Мельниченко планує звертатися до Міжнародного суду з прав людини.
Голова Степанівської громади Наталія Бараненко пояснює: житло було передане пенсіонеру за його згодою, і свого часу він сам приватизував цю будівлю. “Тоді треба було ставити питання перед керівництвом, і не брати таке житло собі, якщо воно йому не подобалось”, – зазначає посадовиця.
За її словами, нині можливості надати нове помешкання немає. Купівля чи ремонт житла для окремих мешканців громади обмежена через дефіцит коштів і наявність інших, пріоритетних категорій. До них належать ветерани, сім’ї загиблих, діти-сироти. Геннадій Мельниченко до жодної з цих категорій не входить. Більша частина бюджету громади цього року, понад 22 мільйони гривень, спрямована на підтримку Збройних сил України.
Наталія Бараненко підкреслює, що підтримка окремих мешканців, зокрема і Мельниченка, можлива, але здійснюється точково і залежить від можливостей бюджету. “Як ми будемо дивитися в очі іншим людям, якщо зараз подивимося, скільки в нас таких одиноких, які потребують допомоги? Нас би не зрозуміли”, – підсумовує очільниця громади.
