Відома українська синоптикиня Наталка Діденко вперше представила одеситам свою книгу “Тролейбус номер 15”. Презентація, яку модерувала журналістка Зоя Казанжи, перетворилася на щиру розмову про цінності, міста і людей, а також про важливість не втрачати себе у буремні часи. Захід відбувся у “Книгарні-кав’ярні Старого Лева” в день народження закладу.
Від Facebook до книжкової полиці: як з’явилася “Тролейбус номер 15”
Наталка Діденко зізнається — книжка народилася спонтанно. Поштовхом стали численні публікації у соцмережах, з яких друзі та підписники наполегливо радили зробити щось більше. Так на світ з’явився “Тролейбус номер 15”.
Ця збірка складається з есеїв, що тісно переплетені особистими спогадами про Київ, юність, і міське життя. Кожен текст — це окрема зупинка на маршруті, що веде через радощі та втрати, перші почуття і моменти, які формують справжній дім. Маршрут тролейбуса стає метафорою подорожі у глибину пам’яті, любові до людей та самого життя.
Про важливість міської прози
На презентації Наталка Діденко зазначила, що сучасній українській літературі бракує урбаністичних текстів — історій про міста, їхній ритм, повсякденність і неповторність. Авторка наголошує — міста потребують власного художнього голосу не менше, ніж села чи природа.
Люди і пам’ять — головний сенс книги
Серед особистих історій — спогади про друзів, яких уже немає поряд. Зокрема, про подругу, з якою годинами розмовляла телефоном під час прогулянок київськими парками.
“Коли зникає людина, з якою можна просто поговорити ні про що — це найважче. Бо така розмова — це і є життя”, — поділилася письменниця.
Попри численні пропозиції переїхати чи відпочити за кордоном, Наталка залишилася в Україні. Вона каже — це внутрішній вибір, який не потребує пояснень. Тут її люди, улюблені звички і навіть побутовий безлад — усе це і є справжній дім.
Одеса — місто, яке дивує і надихає
Для Наталки Діденко ця презентація була особливою: саме в Одесі вона проходила студентську практику і зберегла яскраві спогади про місто біля моря. У дописах авторка відзначила модерність і харизму Одеси, а також здивувалася кількості української мови у місті:
“Стільки української мови у сфері побуту, культури, обслуговування я й близько не чула в Києві”, — зізналася письменниця.
Хоча “Тролейбус номер 15” задумувався ще до війни, її тінь відчувається між рядків — у спогадах, у спробі зберегти рідне і не дозволити йому зникнути під натиском часу.
Жити треба зараз
Головний посил зустрічі — цінувати життя тут і зараз. “Зараз як ніколи важливо нічого не відкладати на потім. Побачити друзів, піти в театр, прогулятися містом. Це не просто розваги — це те, що тримає на плаву”, — підсумувала Наталка Діденко.
