Сергій Мілевський, відомий глядачам як Manila Boss, живе у Києві та виходить на сцену навіть тоді, коли за вікном триває війна. У розмові він пояснює, чому drag для нього – це акторська робота, як змінилася публіка і чому Одеса досі залишається містом, куди хочеться повернутися одразу після перемоги.
Мілевський народився і виріс у Дніпрі. За освітою він залізничник – провідник пасажирського вагона. Каже, що в цій професії теж був простір для ролей і контакту з людьми.
“Це все одно спілкування з людьми. І все одно ти виконуєш якусь роль. Головний актор у вагоні”, – пояснює він.
“Одеса взяла вайбом”
До Одеси Сергій переїхав задовго до повномасштабної війни – майже випадково. Приїхав із подругою на кілька днів відпочити, але вона поїхала назад до Києва, а він залишився.
“Як зараз модно казати, Одеса взяла вайбом. Тут люди можуть і жити, і кайфувати від життя, і працювати паралельно. Море, пляжі – це прямо про мене. Я за цим дуже сумую зараз у Києві”, – говорить Сергій.
Серед його улюблених місць у місті – море, Привоз і парки. Саме в Одесі, за його словами, він відчував баланс між роботою і життям.
Manila Boss і drag як акторська гра
Сценічний образ Manila Boss з’явився ще до переїзду в Одесу. Сергій наголошує: drag – це не перевдягання заради епатажу, а форма театрального перевтілення.
“Загалом drag-шоу – це акторська гра. Коли одна людина грає роль іншої статі. Це образ, персонаж, а не спроба “зробити з хлопця дівчину”, – каже він.
Він також нагадує, що подібні практики відомі з давніх часів – зокрема з давньогрецького театру, де жінкам було заборонено виходити на сцену, а жіночі ролі виконували чоловіки.
На сцену Сергій уперше вийшов у 17 років. Образ створював сам – купував перуки і косметику, переробляв одяг, вчився наносити грим.
“Це все було дуже наївно, але мені було цікаво. Я поступово збирав базу: косметика, костюми, досвід”, – згадує він.
Перші виступи були ще в підлітковому віці і за них навіть платили, хоч і символічно. Стабільні гонорари з’явилися після переїзду до Києва у 2015 – 2016 роках, коли Сергій почав працювати в клубі на постійній основі.
Родина, сприйняття і прийняття
Пояснити близьким, що таке Manila Boss, спочатку було непросто. Сергій каже, що в 17 років і сам не завжди міг підібрати слова.
“Я не міг тоді нормально пояснити, що це не якесь збочення чи відхилення, а про творчість. Мені було 17 років, і я просто пробував”, – говорить він.
На виступи батьків він не запрошував. Мама бачила образи на фото і відео та іноді давала поради щодо макіяжу.
“Вона казала: “Дуже багато тіней, дуже великий рот”. А я пояснював, що це гіпертрофовано, це образ. Зараз вона просто дивиться, і їй подобається”, – розповідає Сергій.
Війна і рішення поїхати з Одеси
Після початку повномасштабного вторгнення Мілевський переїхав з Одеси до Києва. Називає це вимушеним кроком і прямо говорить про тривожність, яка наростала.
“У мене попросту почав їхати дах. Я жив у небезпечному районі. Дійшло до того, що я звертався до психіатра, пив серйозні рецептурні ліки через тривожність. Почалися панічні атаки”, – каже він.
Змінити обстановку запропонував друг зі столиці. У Києві Сергій відчув себе спокійніше і майже одразу знайшов роботу. День, коли почалася війна, пам’ятає дуже чітко.
“Мама подзвонила і сказала: “Синок, почалася війна”. Я почув вибухи зі сторони моря і зрозумів, що це все вже дуже серйозно”, – згадує він.
Водночас Сергій визнає: ритм столиці йому не близький. І думками він постійно в Одесі.
“Кожного дня сподіваюся, що скажуть: все закінчилося. І на наступний день – потяг, валізи і я в Одесі”.
Сцена під час війни і військові в залі
Після початку війни виступів стало менше. Але сцена, за його словами, залишається роботою, яку треба робити професійно – навіть без настрою.
“Я виступаю 17 років. Це вже досвід. Ти можеш бути без настрою, втомлений, але виходиш у зал з посмішкою і намагаєшся дарувати людям гарний настрій. Попри все”, – каже Сергій.
Змінилася й аудиторія. З’явилося більше військових – чоловіків і жінок, які приходять у відпустці або під час лікування, щоб просто відволіктися.
“Військові чоловіки, військові жінки. Хтось у відпустці, хтось на лікуванні. І коли є можливість, вони приходять просто трохи відволіктися”, – розповідає він.
Сергій додає, що намагається підходити до людей у формі, говорити з ними й дякувати.
“Такі реалії у нас зараз”.
Хейт та особисті кордони
У соцмережах він регулярно отримує хейт, але не бачить сенсу сперечатися з агресивними коментарями.
“Я не провокую і не агресую. Просто не відповідаю або блокую. Немає сенсу щось комусь пояснювати – у кожного своя правда”, – каже Сергій.
Зараз Manila Boss займає в його житті менше часу, ніж раніше. Він говорить, що почав більше цінувати особистий простір.
“Хочеться жити і насолоджуватись життям, наскільки це можливо”, – пояснює він.
У Сергія немає стосунків, натомість є мопс Степанчик, який живе з ним уже чотири роки. Сергій жартує, що через зайву вагу собаки у них двічі на день “марафони” – вранці й увечері.
Чому не виїхав за кордон
Сергій принципово залишився в Україні. Каже, що не уявляє переїзду без батьків, які залишаються тут.
“У мене тут батьки. Я не уявляю, що я кудись поїду, а вони залишаться тут. Я хочу жити тут – спокійно і вільно”, – говорить він.
На початку повномасштабної війни він займався волонтерством – допомагав внутрішньо переміщеним людям, працював у соціальній організації та долучався до зборів.
Мрія після перемоги
Найголовніше бажання Мілевського – просте і конкретне. Він говорить про це без пафосу.
“Щоб закінчилася війна. І на наступний день – валізи, чемодани, собаку під мишку і повертаюся в Одесу. Дуже хочу повернутися в Одесу. Бо це моє місто”.
