На Одещині й досі зберігаються сотні давніх козацьких поховань, але тільки два кладовища офіційно мають статус пам’яток культурної спадщини. Решта об’єктів, попри історичну цінність, залишаються юридично «нічийними» і поза увагою держави.
В області нараховується понад 4,5 тисячі об’єктів культурної спадщини та близько 1 679 археологічних пам’яток. Однак офіційний статус мають лише Куяльницьке козацьке кладовище та Єврейське кладовище у Білгороді-Дністровському. Всі інші козацькі поховання тримаються виключно на ентузіазмі місцевих мешканців і активістів. Як пояснює головний спеціаліст департаменту культури Одеської ОВА Дмитро Пєтков, держава не бере ці цвинтарі під захист.
Ситуація із збереженням пам’яток залишається складною. Навіть ті об’єкти, які формально мають охоронний статус, як Куяльницьке кладовище, на практиці досі не взяті на облік та не мають відповідального власника. Одеська міськрада веде судові процеси щодо зобов’язання взяти кладовище під офіційну опіку, а наразі територією опікуються лише небайдужі містяни.
Переважна більшість давніх козацьких цвинтарів, серед яких Нерубайське, Усатівське та десятки інших, не мають жодного статусу й поступово зникають під натиском сучасних поховань. На таких територіях поруч із старовинними хрестами з’являються нові могили, а під час поховань часто знаходять уламки історичних надгробків.
Ще у 1990-х роках археолог Ігор Сапожников задокументував у Білоліссі Татарбунарського району козацькі хрести та унікальні стели, схожі до надгробків кошового отамана Івана Сірка. За словами науковця, тут залишилися одиничні козацькі хрести, які є рідкісними навіть для українських степів.
Для того, щоб кладовище отримало статус пам’ятки, необхідна облікова документація. Відповідно до чинного законодавства, таку документацію можуть розробляти лише наукові установи або профільні громадські організації, у складі яких є науковець зі ступенем не нижче кандидата наук. Замовником може бути сільська рада, громада або громадська організація, але вартість однієї облікової картки може сягати 100–200 тисяч гривень. Для маленьких сіл це непідйомні суми, а обласний бюджет обмежений.
Окрім козацьких цвинтарів, зникають і стародавні кургани. Так, Жевахова гора під Одесою втратила близько 80% своєї площі. Переважна частина скіфських курганів, переданих у 1990-х роках під орні землі, також не має охоронного статусу. За законом, пам’ятки археології мають бути у державній власності, але хто саме відповідає за їх збереження – досі не врегульовано.
Історія козацьких поховань Одещини – це не лише про минуле, а й про відповідальність сучасників. Поки не буде чіткого механізму захисту і співпраці громад із владою, унікальні пам’ятки козацької доби можуть назавжди зникнути, поступаючись місцем сучасним могилам і забудовам.
