Андрій Кононенко пройшов війну, дві окупації рідного міста і важке поранення. Сьогодні він керує морським коледжем на Одещині та будує для курсантів простір, у якому домінують не тривоги, а навчання і мрії про майбутнє.
Родом із Сєвєродонецька, Андрій пережив захоплення міста у 2014 та 2022 роках. Спершу вивіз родину в безпечніше місце, сам повернувся, а згодом переїхав до Києва, де вступив до аспірантури та захистив дисертацію. Повномасштабна війна застала його в гуртожитку.
«Я бачив цей хаос»
Коли на дорогах з’явилися нескінченні черги на виїзд, він прийняв рішення залишитися і піти добровольцем.
“Я бачив цей хаос, коли черги виїздять з Києва… Я посидів, зібрав невеличкий рюкзачок і подався безпосередньо до військкомату. Так, одразу, маючи бойовий досвід, тим паче десантник, я заступив звичайним командиром відділення роти спеціального призначення”.
Він воював під Києвом, Бучею, Ірпенем. Пізніше його перевели до першої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, де служив у батальйоні, що з перших днів війни добровільно став до зброї.
“Це був легендарний батальйон… Ми пройшли Харківщину, Волчанськ, Гусарівку, Куп’янськ, Грушівку. Після Вовчанська був Лиман, Невське та Червона Попівка”.
На передовій він отримав поранення. За словами Андрія, саме це поставило крапку в його участі у боях.
“На Новий рік я отримав від росіян такий «подарунок». Мене поранили… Додому мені залишалось рівно 16 кілометрів. Уже мріями я був практично вдома”.
«Хочеться створити затишок, щоб діти не думали про війну»
Після лікування йому запропонували очолити Дунайський фаховий коледж Національного університету “Одеська морська академія” в Ізмаїлі. Спершу як в.о., а згодом — уже повноправного директора.
“Третій рік я на посаді директора… наш колектив виріс з 70 курсантів, коли я прийшов, до 799”.
Головна мета, говорить він, проста і водночас складна — дати дітям нормальне студентське життя.
“Хочеться створити їм оселю, затишок, щоб ці діти не думали про війну. Про війну красиво не розкажеш. Війна – це завжди кров, сльози, втрати”.
Андрій переконаний: український флот має виростити своїх власних офіцерів.
“Українському флоту – українські моряки. І саме наші курсанти займатимуть посади капітанів, механіків, електромеханіків”.
«Я зробив його повністю інтерактивним»
Освіта для нього — не формальність. Ще до війни він виграв конкурс Microsoft “Вчитель-новатор” і створив електронні підручники з автосправи, які отримали офіційний гриф і використовувалися по всій країні.
“Це був сучасний підручник… Хотілося, щоб в учнів були сучасні засоби навчання. Я зробив його повністю інтерактивним”.
Натхненням, каже, залишаються саме діти. Вони поруч у різні періоди життя — і це, здається, не випадково.
“Надихнули мене, звісно, діти… Мабуть, вони не дають мені дорослішати”.
Сьогодні він прагне лише одного: щоб нове покоління знало про війну з підручників історії, а не з власного досвіду. А сам продовжує робити все, аби в коледжі панувала атмосфера дому, навчання і майбутнього, яке потрібно будувати — попри все.
