38-річна Світлана Осадчук із Кодимської громади на Одещині живе з дитячим церебральним паралічем, але саме мистецтво стало для неї мовою самовираження. Вона самостійно створює картини, бере участь у виставках і продає свої роботи на фестивалях.
Малювання супроводжує Світлану з дитинства. Першими сюжетами, які вона перенесла на полотно, були вовки. З роками творчість перетворилася не лише на захоплення, а й на спосіб тримати внутрішню рівновагу.
“Коли я малюю, я відволікаюся від поганих думок і емоцій. Подивлюся на щось сонячне і вже з’являється натхнення”, – каже художниця.
На одну картину Світлана зазвичай витрачає від одного до двох тижнів. Найбільше, зізнається вона, тішить момент, коли роботи знаходять своїх власників.
“Мені подобається не тільки малювати, а й продавати картини. Для мене це важливо – саме для цього я малюю”, – додає вона.
Свої полотна художниця представляла, зокрема, на фестивалях “Кодима Фест” та “Джерело надії”.
Мати Світлани, Людмила Осадчук, згадує, що діагноз доньці встановили не одразу. Родина проходила лікування у Києві та Одесі, а перші роки життя дівчина була лежачою.
“Було багато сліз і переживань. Але лікарі сказали, що вона буде жити, буде світлою дитиною для дому”, – розповідає жінка.
Світлана навчалася в інтернаті в Одесі, а згодом – у Луганську. Психологи підтвердили, що її інтелектуальний розвиток відповідає віковій нормі. Під час навчання вона брала участь у виставках, отримувала грамоти та відзнаки.
Сьогодні жінка пересувається самостійно з допоміжними засобами, допомагає по господарству та підтримує зв’язок із друзями.
Повномасштабна війна торкнулася і родини Осадчуків. Молодший брат Світлани зник безвісти.
“Мені найголовніше, щоб мій брат повернувся додому. Щоб усі люди повернулися і щоб ніхто не воював”, – говорить вона.
Водночас художниця наголошує: її історія – не про співчуття, а про повагу.
“Я не хочу, щоб мене жаліли. Я хочу, щоб мене чули, поважали, розуміли”, – підкреслює Світлана Осадчук.
