Одеський художник Святослав Лаврусенко пройшов шлях від яскравих муралів до окопів війни. Його роботи викликали резонанс у світі ще до повномасштабного вторгнення, а сьогодні він продовжує боротися — і пензлем, і зброєю.
Раніше його творчість, гостра й безкомпромісна, з’являлася на стінах Одеси: портрети політиків, зображення збитого “Боїнга”, політичні алегорії. Деякі графіті ставали приводом для обговорень у світових ЗМІ, інші — приводом для паніки у російських пропагандистів. Сам художник зізнається: з початку анексії Криму він відчув обов’язок діяти й показати світові правду через мистецтво.
“Мене завжди вчили захищати батьківщину, свою землю, свою сім’ю. Після анексії Криму зрозумів — не можу стояти осторонь. Хотілося, щоб усі бачили: у нас забирають своє, ми незалежні й маємо самі вирішувати, як жити”, — згадує Святослав.
Вже тоді Лаврусенко відчував: події в Криму — це лише початок великого випробування для країни.
Свідомо обравши вуличне мистецтво, Лаврусенко пояснює: мурал — це безпосередній діалог з містом, з його мешканцями. Такі роботи не мають порогу — їх бачать усі, вони одразу стають частиною міського простору та резонують із громадою.
“У всі часи митці були голосом суспільства. Їх боялися й забороняли, бо вони доносили дух народу. Мурал — це лакмусовий папірець. Він належить людям і торкається емоцій напряму”, — пояснює художник.
Реакція на перший політичний мурал з Путіним була несподіваною. Святославу писали з різних країн, бажали сили. А російські канали — навпаки, трактували малюнок як загрозу. “Було відчуття, що це не просто малюнок, а справжня зброя”, — ділиться він.
У доробку художника з’явилися й соціальні проєкти. Разом з активістами він малював портрети чиновників біля розбитих доріг, вказуючи на проблеми міста. Після таких акцій посадовців нерідко звільняли, а ями — ремонтували.
“Мистецтво — це яскравий мазок, який неможливо не помітити. Воно змушує подивитися на проблему й владу, і суспільство”, — наголошує Лаврусенко.
З початком вторгнення Святослав добровільно пішов до війська. Захищав Одесу, воював на Донеччині, зараз — на півдні країни. Війна змінила його погляди та додала болючих втрат, але не відібрала жагу до творчості.
“Я був на багатьох напрямках. Було і світле, і страшне. Чимало загиблих побратимів — це дуже боляче”, — ділиться він.
У бойових буднях поруч із автоматом завжди маленький блокнот. Лаврусенко створює портрети побратимів — і тих, хто поруч, і тих, кого вже немає. Їх майже шістдесят. “Мрію, щоб з цього народилася виставка. Пишу також “Щоденник художника” — це мої думки, воєнна буденність, шлях від себе до себе”, — розповідає він.
Нещодавно Святослав отримав поранення на Херсонщині. Його автомобіль підірвався на FPV-дроні під час рятувальної операції. Незважаючи на травму ніг, художник не здається — проходить реабілітацію у шпиталі в Одесі.
“Спочатку не зрозумів, що сталося. Випав з машини, повз до кущів — не знав, чи не прилетить ще дрон. Побратим встиг надати допомогу”, — згадує Лаврусенко.
Під час лікування створив новий мурал — Архангела Гавриїла з крилами, що символізують захист і віру в добро.
“Це покровитель добрих новин і людей, яким потрібна сила. Вірю, що ми вистоїмо, як би не було важко”, — зазначає він.
Ставлення до військових — ще один виклик. Святослав відверто каже: іноді бракує розуміння, хочеться простого прийняття.
“Часом нам навіть не потрібні слова — просто важливо почути: “Я з тобою”, — ділиться митець.
Підтримка рідних, друзів і двох синів надає йому сили. Його переконання — і мистецтво, і боротьба служать одній меті.
“Мистецтво — це теж зброя. Мирна, але дуже сильна”, — резюмує Святослав Лаврусенко.
