Ілля Пилипенко, ветеран ЗСУ з Одещини, став двічі бронзовим призером престижних “Ігор Нескорених” — міжнародних змагань для військових та ветеранів з інвалідністю. Свої медалі він здобув у баскетболі на кріслах колісних і сноуборді, довівши, що після тяжких випробувань життя можна наповнити новим змістом.
У березні 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, Ілля долучився до лав Збройних Сил України як механік-водій танка в 35-й бригаді морської піхоти. Восени того ж року під час виконання бойового завдання танк, у якому перебував Ілля, наїхав на міну. Внаслідок вибуху він отримав тяжку травму ноги й 25% опіків тіла. Місяць реанімації, довготривала реабілітація й складний шлях до одужання не зламали його сили духу.
Попри все, він вирішив не зупинятися. Перше знайомство з атмосферою “Ігор Нескорених” під час відбіркового туру 2023 року вразило його командною підтримкою й братерством між учасниками. Наступного року Ілля пройшов відбір і потрапив до національної збірної України. Тренування розпочалися фактично з нуля — новий досвід у баскетболі на візках, волейболі сидячи, регбі й адаптивному тенісі став справжнім викликом, який він прийняв із захопленням.
В Одесі разом із побратимом Арсеном Ілля організував самостійні тренування, зібрав команду однодумців і заснував громадську організацію “Вільні воїни”. Мета ініціативи — допомагати ветеранам проходити реабілітацію через спорт, популяризувати адаптивні види спорту серед українців і залучати до тренувань тих, хто повертається з реабілітаційних центрів.
На “Іграх Нескорених” Ілля змагався в кількох дисциплінах: баскетбол на кріслах колісних, регбі, волейбол сидячи, скелетон, сноуборд. Для нього ці ігри стали не тільки випробуванням, а й джерелом натхнення, спілкування та підтримки.
Про мотивацію, команду і підтримку
Ветеран наголошує: їхав не за медалями, а за новими емоціями і драйвом від процесу. Бронзові нагороди стали приємним підтвердженням правильного вибору шляху. Особливо його вразила атмосфера підтримки з боку української діаспори, організаторів і команд з інших країн. Ця підтримка супроводжувала збірну України протягом усіх днів змагань.
Плани і мрії
Враження від участі в іграх надихнули Іллю на подальший розвиток адаптивного спорту. Він планує залучати до тренувань нових учасників, розвивати напрямки баскетболу на кріслах колісних, регбі й тенісу, а також підготувати українську команду до паралімпійських змагань.
Свій шлях до перемоги й нових горизонтів Ілля описує так:
“Це ковток свіжого повітря. Кульмінація всіх зусиль, буря емоцій — саме те, що залишиться зі мною назавжди. Я буду ділитися цим досвідом із побратимами, щоб і вони спробували знайти себе в спорті й відчути цю підтримку.”
Завдяки таким прикладам, як Ілля Пилипенко, українське ветеранське середовище щодня доводить: справжня сила — у єдності, взаємопідтримці та прагненні жити на повну, попри будь-які випробування.
