У липні команда фотографа Артура Гілки вирушила у велику експедицію Бессарабією, щоб зберегти унікальні мозаїки, які масово знищують або вони зникають безвісти. За два тижні дослідники проїхали понад 1300 кілометрів, задокументували десятки артоб’єктів і вже презентували демоверсію майбутнього артбуку. Зібране стане основою для великої книги — понад 400 сторінок — про культурну спадщину краю, яка стрімко зникає.
Ідея зафіксувати бессарабські мозаїки з’явилася випадково: Артур натрапив у соцмережах на книгу про українські мозаїки, але не побачив там жодного твору з Бессарабії. Згадав, як у дитинстві бачив мозаїки майже в кожному селі — на будинках культури, школах, гуртожитках. Нині більшість з них або стерта, або пошкоджена, а нові покоління про них уже й не чули.
За планом команда розділила Бессарабію на три зони: південну, центральну й північну. Першою досліджували Південь — стартували з Ізмаїла, подолали майже 1400 кілометрів, відвідали десятки сіл, намагаючись знайти і зафіксувати кожну збережену мозаїку.
У багатьох селах про мозаїки залишилися лише спогади. Місцеві показували порожні стіни будівель культури чи шкіл, де колись були унікальні роботи. Артур розповідає, що не всюди місцеві радо спілкувалися — часто було складно порозумітися мовою або знайти тих, хто ще пам’ятає історію об’єктів. Проте вдалося зафіксувати кілька унікальних робіт, що вразили найбільше.
Одна з них — мозаїка із зображенням Тараса Шевченка на фасаді будинку культури в селі Шевченківське, висотою близько шести метрів. Друга — масштабна робота в Ізмаїлі, що розміщена на трьох із чотирьох поверхів будівлі: тут зображені козаки, штурм фортеці Ізмаїл, Мамай. Ця мозаїка частково пошкоджена внаслідок обстрілу — після “прильоту” дрону-камікадзе виникла пожежа.
Окрема тема експедиції — бессарабські дороги. Багато з них існують лише на мапі: в реальності це поля чи напрямки, а не справжнє шосе. Дослідникам доводилося вибирати, у яку яму краще заїхати — інакше неможливо було добратись до багатьох сіл.
Попри складнощі, команда вже зібрала демоверсію артбуку — 36 сторінок з історіями та фотографіями бессарабських мозаїк, більшість з яких ще ніде не публікувались. Дизайнерка книги — Валерія Куліш, тексти подано у вигляді подорожнього нарису. Усього зібрано матеріал уже на 180 сторінок — і це лише перша частина майбутнього великого видання.
У підсумку Артур Гілка й команда планують випустити унікальну фотокнигу, яка розповість про мистецтво, що швидко зникає з бессарабських міст та сіл — про мозаїки, яких уже майже не лишилося, і про людей, які їх створювали й цінували.
