На 79 році життя пішла з життя редакторка Одеської кіностудії Тамара Хміадашвілі. Про втрату повідомили її донька Олександра та колеги з Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України.
За словами доньки, смерть настала після тривалої хвороби. Звістка швидко об’єднала кінематографічну спільноту Одеси – для багатьох Тамара Хміадашвілі була не лише професійним орієнтиром, а й людиною, з якою пов’язували десятиліття спільної роботи.
У спілці кінематографістів згадують, що проблеми зі здоров’ям тривалий час залишалися частиною її щоденної реальності, хоча сама вона звикла жити у напруженому, творчому ритмі.
“Друзі та колеги знали: далеко не гаразд були у Тамари Гаврилівни справи із власним здоров’ям. Високий та нервовий, як це зазвичай трапляється у наших колег, темп життя, завзяті суперечки під час вирішення творчих питань – все це з роками давалося взнаки. І повернути здоров’я до того стану, яким його хотілося бачити та відчувати – на жаль, так і не вдалося”, – зазначили у спілці кінематографістів.
Прощання з Тамарою Хміадашвілі відбудеться 24 лютого о 10-й годині у дворі третього павільйону Одеської кіностудії. Донька попросила всіх, хто прийде попрощатися, не приносити квіти з чорними стрічками, наголосивши, що її мати була уособленням свята життя і навряд чи схвалила б такий символізм.
Життя і робота в кіно
Тамара Гаврилівна Хміадашвілі народилася у 1947 році. Вона здобула освіту в Одеському національному університеті імені Мечникова, після чого пов’язала своє професійне життя з Одеською кіностудією.
У різні роки працювала редакторкою, очолювала редакторську службу творчого об’єднання, керувала фаховою кіношколою імені Віри Холодної. Також була почесною членкинею Одеського відділення Національної спілки кінематографістів України.
Як редакторка вона долучилася до створення низки відомих фільмів, що стали помітними сторінками українського та радянського кінематографа:
- “Свідоцтво про бідність” (1977)
- “Хліб дитинства мого” (1978)
- “Діалог з продовженням” (1980)
- “Я – Хортиця” (1981)
- “Весільний подарунок” (1982)
- “Військово-польовий роман” (1983)
- “Дайте нам чоловіків!” (1985)
- “Мистецтво жити в Одесі” (1989)
- “Як коваль щастя шукав” (1999)
Її ім’я назавжди залишиться в історії Одеської кіностудії – разом із фільмами, школами та людьми, для яких вона була частиною великої кінематографічної родини.
